Актуальність.

Однією  з  проблем  сучасного  суспільства  є  потреба  його  в компетентних,  висококваліфікованих  фахівцях,  конкуренто-спроможних на  ринку  праці.  Тому  заклади  освіти  на сьогодні  значну  увагу  повинні приділяти  саме  формуванню  у  майбутніх  спеціалістів професійної компетентності ще на студентській лаві.

В умoвax глoбaлiзaцiї, фундaмeнтaлiзaцiї тa гумaнiзaцiї змiнилacя poль ocвiти. Процес  соціального  та  економічного  розвитку  України актуалізує  проблему  становлення  професіоналізму  викладача,  розвитку  його професійної  компетентності.  Нoвa ocвiтня пapaдигмa opiєнтoвaнa нa впpoвaджeння кoмпeтeнтнicтнoгo пiдxoду. Його сутність пoлягaє у фopмувaннi ocoбиcтocтi, здaтнoї дo пepeтвopeння культуpниx цiннocтeй у пpoфeciйну тa ocoбиcтicну кoмпeтeнтнicть, пoбудoви нa цiй ocнoвi нoвиx coцiaльниx вiднocин, мiжкультуpнoгo дiaлoгу.

На  думку  провідних  зарубіжних  та вітчизняних науковців, одним із  перспективних шляхів реформування освіти є реалізація  основних  положень  компетентнісного  підходу.  Ключовою  фігурою перетворень  в  освітній  галузі  є  педагог.

Як показує світова практика, якість освіти нерозривно пов’язана з якісними показниками викладацької діяльності. Зі змінами у суспільстві зростають вимоги до особистості викладача, його діяльності. Сьогодні ефективність педагогічної праці залежить не тільки від базової професійної підготовки, а й від інших сучасних компонентів професіоналізму. Саме тому на етапі модернізації сучасної освіти і виховання в Україні особливої гостроти й актуальності набувають питання підвищення й розвитку професійної та педагогічної компетентності викладачів. 

Виникла  необхідність  суттєвого переосмислення  досвіду  роботи  викладачів  вищих  навчальних  закладів  у відповідності  до  нових  вимог.  А  це,  у  свою  чергу,  потребує  аналізу  якості професійно-педагогічної  діяльності  викладачів  (з  позиції  розвитку  його компетенцій),  які  повинні  мати  високий  ступінь  креативности,  мобільності  й адаптивності до професійної діяльності, готовності до навчання протягом усього життя.

Виклад  основного  матеріалу  дослідження.

Перед викладачем поставлено важливе завдання – здійснювати розвиток гармонійної компетентної особистості. Змінюються орієнтири освіту – змінюється й викладач, цілі та завдання його освітньої діяльності.

Немає сумніву, що проблема ефективності, результативності педагогічного процесу може бути розв’язана лише за умови забезпечення високої компетентності та професійної майстерності кожного педагога, що є предметом багатьох актуальних досліджень, аналіз яких наведено у статті.

Викладач учиться все життя. Рівень професійної компетентності викладача – це його знання, уміння, особистий досвід. Бути компетентним означає бути здатним мобілізувати в певній ситуації отримані знання й досвід. Але професійна компетентність викладача потребує постійного розвитку й удосконалення в його педагогічній діяльності.

Педагогічна діяльність – особлива за своєю складністю, у ній діє безліч закономірностей і головне в ній те, що надто високою там є міра відповідальності виконавця. Від умілості та успіху в цій діяльності залежить майбутнє дитини.

 Специфіка  педагогічної діяльності  педагога  вищої  школи  полягає  у  тому,  що  він  співпрацює  з  тією категорією студентів, яка має різноманітні загальні та професійні інтереси і яка потребує  від  нього  не  тільки  володіння  системою  загальнокультурних, психолого-педагогічних знань, необхідних для організації й ефективної взаємодії в  педагогічному  процесі,  а  й  спеціальних  знань,  необхідних  для  підготовки спеціалістів – професіоналів.

Професіоналізм  фахівця  проявляється  в  систематичному  підвищенні кваліфікації, творчій активності, здатності продуктивно задовольняти зростаючі вимоги суспільного виробництва й культури, в особистісному вдосконаленні, що включає  самоосвіту  й  самовиховання.    Існуючі  дослідження  показують,  що професіоналізм  діяльності  в  педагогічній  практиці  проявляється  у  творчій готовності  особистості  до  продуктивного  вирішення  майбутніх  професійних завдань  і  формування  у  викладачів  того  рівня  конкуренто-спроможності,  що дозволить  їм  активно  включитися  в  освоєння  професійної  діяльності.

Основу  компетентності  фахівця,  на  думку  сучасних  науковців  О.О. Бодальова,  В.І.  Жукова,  Л.Г.  Лаптєва,  В.О.  Сластьоніна  та  інших,  складають: компетентність  діяльності,  спілкування  і  саморозвитку.  Професійна компетентність  –  це  професійна  підготовка  і  здатність  суб’єкта  праці  до виконання  завдань  і  обов’язків  діяльності,  міра  й  основний  критерій  його відповідності вимогам професійної діяльності.

Показниками професіоналізму виступають: володіння професійними духовними цінностями,  орієнтації  і  їх  дотримання;  засвоєння  на  високому  рівні  вищих зразків засобів праці, вироблених у професії (професійних знань, способів і дій, професійних  “технік”  і  технологій,  прийомів  професійного  мислення,  способів професійної самосвідомості й ін.).

Отже, професійно компетентною є така праця викладача, в якій на достатньо високому рівні здійснюються педагогічна діяльність, педагогічне спілкування, реалізується особистість викладача і досягаються результати навчання та виховання студентів.

Педагогічна компетентність включає:

• забезпечення результативності і якості своєї роботи;

•  гармонізацію  науково-наочних  і  світоглядно-методологічних,

дидактичних і психологічних знань;

•  уміння  організувати  навчально-виховний  процес  як  педагогічну

взаємодію, направлену на розвиток особи студентів;

• готовність  до творчого пошуку, саморозвитку, засвоєння і впровадження нових інформаційних технологій;

•  високі  моральні  якості,  фізичний  і  психологічний  стани  здоров'я,  що дають можливість виконувати службові обов'язки.

Психологія стилів педагогічної діяльності:

Морально-етичні якості мають відображення в поведінці, моралі, виконуючи функцію регулювання поведінки людини. Моральне виховання студентів має базуватися не тільки на словесній формі впливу на них, а, насамперед, на особистому прикладі. Проявом цієї важливої моральної якості викладача вищої школи є педагогічний оптимізм, який передбачає, почуття гумору.

Головною моральною якістю сучасного викладача є гуманізм як визнання людини найвищою цінністю. Гуманне ставлення викладача має прояв в інтересі до особистості студента, співчутті, наданні йому в разі необхідності (у складних життєвих ситуаціях) допомоги порадою і ділом, у визнанні достоїнств студентів, у вимогливості до професійного розвитку  студентів.  Викладач  повинен  володіти  й  іншими  моральними  якостями: принциповістю,  що  не  переходить  у  прямолінійність  і  впертість,  самокритичністю, працьовитістю, справедливістю.

Комунікативні якості, до яких належать товариськість, ввічливість, доброзичливість та інші, допомагають викладачу встановлювати контакт зі студентами у процесі спілкування.

Велике значення для викладача вищої школи має вміння швидко знайти вихід із ситуації. Якщо  молодий  викладач  губиться,  ніяковіє,  студенти  можуть  розцінити  це  як  прояв некомпетентності.

Неодмінною якістю викладача також повинна бути його вимогливість, адже студенти, як правило, не сприймають м’якотілість, млявість, наївну довірливість викладача, його безпринципну  поблажливість.  Однак  ці  риси  не  слід  змішувати  із  толерантністю  як готовністю надати іншій людині свободу думки і дії. Сутність толерантності – вимога поважати права інших бути такими, які вони є, не допускати заподіяння їм шкоди. Безумовно, викладач вищої школи повинен володіти цією якістю і бути прикладом толерантності й терпимості для студентів.

Вольові якості мають велике значення для успішної діяльності сучасного викладача. Викладач без самовладання попадає в конфліктні ситуації, приймає необґрунтовані рішення. Однак спокій і витримка викладача не повинні підмінятися його байдужістю до своєї роботи. Викладач має право і повинен радіти, гніватися, засмучуватися, ображатися. Але, навіть обурюючись, він не повинен гніватися, втрачати над собою контроль, переходити на грубий і образливий тон.

Організаційно-адміністративні якості викладача дуже важливі, тому що без належної організації своєї діяльності та діяльності студентів неможлива реалізація навчально-виховних завдань підготовки фахівців.

Авторитет вважають інтеграційною якістю особистості викладача вищої школи, однією з форм взаємин. Авторитетний викладач має в очах вихованців ряд визнаних достоїнств, завдяки яким користується великою повагою і робить на них сильний вплив.

Щодо когнітивного компонента, то виділяють такі групи професійних знань, які найбільш адекватно відображають потребу формування основ викладацької культури. Серед  них:  методологічні  знання  –  знання  загальних  підходів,  принципів, закономірностей розвитку, навчання і виховання студентської молоді; психолого-педагогічні знання – знання психолого-педагогічних основ навчання і виховання; спеціальні знання – знання предмета, що викладається; методичні знання – знання особливостей методики організації навчального процесу з дисциплін; знання у сфері інформаційних технологій.

З огляду на  сто­сунки зі студентами виокремлюють такі стилі педагогічної діяльності:

авторитарний стиль, який пе­ретворює одного з учасників комунікативної взаємодії на пасивного виконавця;

демократичний стиль, який ґрунтується на глибокій пова­зі, довірі й орієнтації на самоорганізацію, самоуправління особистості та колективу, покликаний донести мету діяль­ності до свідомості кожного студента і залучити всіх до ак­тивної участі у спільній справі.;

 ліберальний стиль - у викладача немає стійкої педа­гогічної позиції, вона виявляється у невтручанні, низько­му рівні вимог до виховання.

При побудові взаємин із конкретним викладачем студентам треба враховувати такі проблемні моменти, пов'язані з можливими різними ро­льовими позиціями викладача:

 викладач-спеціаліст у своїй галузі, для будь-якого студента спілку­вання з таким викладачем дуже корисне;

викладач-друг - у цьому разі може виникнути проблема надмірного скорочення соціальної дистанції, і тоді студенти можуть навіть не сприй­мати викладача як фахівця;

викладач-психотерапевт - студенти вважають, що викладач пови­нен сам вирішувати їхні проблеми;

 викладач-авторитет, приклад для наслідування;

 викладач як об'єкт глузування. Студенти від­чувають задоволення, «перемиваючи йому кісточки»,

викладач-військовий, який занадто суворий;

Сукупність професіоналізму діяльності та професіоналізму особис­тості створюють авторитет викладача.

Авторитет (лат. - влада, вплив) - визнання права викладача приймати відповідальне рі­шення, яке заслуговує повної довіри.

Авторитетним є той викладач, який глибоко знає свій предмет і майстерно його викладає, любить молодь, відчуває її наміри і прагнення, доброзичливо відгукується на них.

Бар’єри та ускладненняв процесі комунікації:

 Соціальний бар'єр зумовлений домінуванням рольової позиції викладача в системі педагогічної взаємодії. Викладач підносить­ся над особистістю студента, постійно демонструє свій соціаль­ний статус.

Фізичний бар'єр пов'язаний з організацією фізичного простору взаємодії. Так, неправильно організований простір спіл­кування спричинює ізольованість викладача. Він неначе віддаляє себе від студентів, намагаючися сховатися за стіл, стілець чи в куток.

Смисловий бар'єр, як правило, пов'язаний з неадаптованим до рівня сприйняття студентів мовленням викладача, яке за­надто насичене незрозумілими словами, науковими термінами, що використовуються без коментаря. Це стає причиною знижен­ня інтересу у слухачів, утворює дистанцію у взаємодії.

Дотримання правил педагогічного спілкування вбереже педа­гога від багатьох труднощів та помилок, які підстерігають його в практичній діяльності

Висновки.  З  огляду  на  те,  що  зазначені вище складові  педагогічної компетентності тісно  взаємопов’язані  між  собою,  взаємозалежні,  і  кожна  продуктивна лише за наявності інших, сформованих в достатній мірі, то набуття їх слід  вважати  обов’язковими  для успішної  діяльності  педагога  в  сучасних умовах розвитку суспільства.

Підвищення   професійної  компетентності  викладача  ВНЗ  І-ІІ рівнів акредитації є, базою для створення такого середовища, яке служило  б  засобом  для  розкриття  і  розвитку  потенційних  можливостей особистості викладача, розвитку його професійної компетентності, готовності до навчання  протягом  у  всієї  педагогічної  діяльності.  Приведення  професійної компетентності  педагогів  у  відповідність  з  сучасними  вимогами  суспільства, розвиток  їх  творчого  потенціалу,  педагогічної  майстерності,  підвищення інтелектуального  і  загальнокультурного  рівня  складають  головну  мету  цього процесу.

Література

1.  Андрущенко  В.П.  Модернізація  педагогічної  освіти  України  в  контексті Болонського процесу // Вища освіта України. – 2004. – № 1. – С. 5-9. 

2. Введенський В.Н. Моделювання професійної компетентності педагога // Педагогіка. -2003.— № 10. - С. 51-55.

3. Заніна Л.В., Меньшикова Н.П. Основи педагогічної майстерності / Серія «Підручники, навчальні посібники». - Ростов-на-Дону.: Фенікс, 2003.- 288 с.

4.  Зимняя  И.  Ключевыекомпетенции  –  новая  парадигма  результатаобразования  /  И. Зимняя // Дайджест педагогічних ідей та технологій: Школа–парк. – 2003. – № 4. – С. 18–23.

6.  Олійник  В.В.,  Даниленко  Л.І.  Професійне  зростання  педагогічних  працівників: організаційно - педагогічний аспект // Методист. - 2003. - № 3.- С. 2 -5.

7.  Компетентність  педагога  як  важлива  умова  його  професійної  деятельності  : Методичний посібник / Н.Н. Мурована. — Севастополь : Рибзст, 2006. - 24 с.

8.  Бібік  Н.М.  Компетентнісний  підхід:  рефлексивний  аналіз  застосування  // Компетентнісний  підхід  у  сучасній  освіті:  світовий  досвід  та  українські  перспективи: Бібліотека з освітньої політики. – К. : “К.І.С.”, 2004. – С. 47-52.

9.  Сластенин  В.А.  Формированиеличности  учителя  школы  в  процессепрофессиональнойподготовки / Под ред. В.А.Сластенина. – М. : Просвещение, 1976. – 160 с.

10.Радченко  А.Є.  Моніторинг  професійної  педагогічної  компетентності  вчителя // Управління школою. – 2005. - № 35-36.– С.24-58.

11.Разина  Н.А.  Модель  профессиональнойкомпетентности  учителя  в  соответствиисо стандартами образования // Завуч. – 2001. - №4. – С.113 – 136.

12.Селевко Г. Педагогическиекомпетенции и компетентность// Сельская школа.  –  2004. - № 3. - С. 29 – 32.